Адвокат: необхідність публічності чи PR?
Партнер АО «Barristers», адвокат Олексій Шевчук запевняє, що в цьому питанні багато залежить саме від адвоката та від сфери його діяльності: «Зазвичай медійність та інформаційне поле варто використовувати як один з інструментів для досягнення бажаного результату.
Адвокат може самостійно або залучаючи певних фахівців готувати виважену правову позицію і викладати її в публічний простір. Медійність робить адвоката впізнаваним, він стає «лідером думок». Водночас адвокат за допомогою своєї медійності може привернути увагу до тієї чи іншої проб леми та зрушити з мертвої точки». Однак постає трохи інше питання: «За яких обставин адвокат виходить у публічний простір?». Олексій Шевчук бачить відповідь на це питання в історичному аспекті. Він вважає, що це не лише потрібно адвокату, але й справедливо з позиції принципу рівноправності сторін. «Взагалі певний період часу адвокати боялися виходу в публічний простір. Лише кілька років тому, коли було чимало резонансних справ (у 2014-2015 рр.), адвокати почали виходити в медій ний простір та озвучувати правові позиції. Якщо сьогодні правоохоронні органи мають свої прес-служби, людей, які щось доносять суспільству, то чому адвокат не може виходити в публічний простір? Він зобов’язаний це робити та озвучувати позицію, з якою він буде протистояти державному апарату», — справедливо зазначає
адвокат.
Синдром медійної популярності
«Якщо адвокат розуміє, якого клієнта він захищає, а також чого він хоче досягти в цьому процесі,
то медійність і публічність будуть йти окремо від лінії захисту. Адвокат виходить у публічну площину лише тоді, коли йому потрібно донести якусь правову позицію і сформувати якусь думку в суспільстві. Відбілювання — це вже зовсім інша історія. Тут створюється певна версія, яка має репутаційно «відбілити» клієнта. Я завжди кажу клієнтам, що можу висловлюватися щодо правової оцінки їхньої поведінки в межах справи, але я не буду розповідати, що це прекрасні бізнесмени з бездоганною репутацією, оскільки це не моя компетенція. Звичай но, можна найняти спеціалістів, які будуватимуть стратегію захисту репутації та її «відбілювання», але це не має нічого спільного з правовим захистом, — переконує Олексій Шевчук і додає, що іноді адвокати, захопившись процесом, відчувають себе клієнтами. — Це синдром медійної популярності. Деякі адвокати, які не пройшли хрещення вогнем, намагаються ототожнити себе з клієнтом, а потім дуже переживають, чому їх вважають негідниками. Проте іноді трапляються ситуації, коли суспільство починає ототожнювати юристів з їхніми клієнтами. Нас це торкнулося, тому що ми захищали велику кількість людей зі складною репутацією. Отже, це дуже тонка межа».
Олексій Шевчук також переконаний, що публічність відіграє не завжди позитивну роль, а ініціаторами цього є не стільки медіа, як певні активісти. «Я думаю, що цей тренд започаткували новостворені антикорупційні органи. Сьогодні не медійність і публічність, а вже вулиця підміняє собою право. Наразі багато активістів, які щось кричать у публічній площині (на камеру, через стрім) та вважають себе великими «ньюзмейкерами». Вони підміняють право, адже своїми викликами намагаються сформувати певну позицію, яку важко назвати правовою. Це якась суспільна думка. Вони намагаються нав’язати цю суспільну думку правоохоронцям, суддям, адвокатам, усім», — зауважив пан Шевчук. За його словами, сьогодні медійність та публічність намагаються використовувати для того, щоб підмінити право. Водночас є де які адвокати, які не вміють користуватися правовими інструментами, тому намагаються через якусь публічність підмінити те, що варто було б написати та викласти як правову позицію.
Пан Шевчук зазначив, що бути адвокатом означає бути і психологом, і медіатором, і слідчим, і аудитором і ким завгодно в одній особі. Однак поведінка кожного з колег містить репутаційні ризики для професії загалом. Наприклад, якщо адвокат напивається в ресторані, розпочинає бійку, нецензурно висловлюється під час судового засідання, то всі знають, що він адвокат, що це несе ризики для кожного з нас, адже така поведінка позначається на репутації професії.
— Чи потрібно та навіщо адвокату створювати свій імідж у медіа?
— У 1990–2000-х роках юридичні фірми сприймалися як команди, не виділяючи когось окремо. Однак все змінюється, сприйняття стає більш персоніфікованим, на юридичному ринку виділяється все більше облич. До того ж в епоху соціальних мереж в адвокатів з’явилася потреба мати своє конкретне інтерактивне обличчя. Отже, імідж адвокату потрібен, він повинен над ним працювати, в тому числі в медій ному просторі. Адвокат має виробити стратегію, якої він буде дотримуватися, для того щоб стати впізнаваним.
— Чи не вбачаєте Ви у використанні адвокатом публічності порушення правил адвокатської етики? Якщо так, то в чому полягають порушення?
— Ні. Існують затверджені правила адвокатської етики, медійність їх не порушує. Адже медійність — це вихід у публічний простір, взаємодія з іншими суб’єктами в соціальних мережах, комунікація з суспільством. Комунікація на кшталт власного прес-секретаря. Головне в цій комунікації — не перетинати межу (не переходити на образи, не ототожнювати себе з клієнтом).
Потрібно пам’ятати, що Ви адвокат, який має стратегію та правову позицію, який надає правову допомогу відповідно до норм закону і правил адвокатської етики.
— Як Ви вважаєте, суспільство оцінює інститут адвокатури за поведінкою та діяльністю всіх адвокатів чи за поведінкою найбільш публічних адвокатів?
— На жаль, потрібно визнати, що сьогодні адвокатура взагалі не має позитивно сформованого іміджу, адже суспільство звикло ототожнювати адвокатів з їхніми клієнтами. Люди вважають, що ми роз’їжджаємо на дорогих авто, отримуємо високу заробітну платню та й взагалі ми негідники. Однак ніхто не думає, що це складна праця 24/7, незалежно від того, чи ти молодий адвокат у безоплатній правовій допомозі, чи топовий юрист. Проте юристи самі винні у відсутності поваги до цієї професії, коли вони працюють під час свого закон ного відпочинку чи встановлюють оплату 300 грн за складний позов. Напевно, суспільство оцінює адвокатуру за поведінкою основної маси адвокатів, яких 97%, а не публічних, яких лише 3%.